|
Син священика з Гримайлова, що на Тернопіллі, Іван Павлович Пулюй у дитинстві був дуже допитливою дитиною. І прагнув учитися. Тому, коли у 19 років він, по закінченні гімназії, пішки вирушив до Відня, аби продовжити навчання, всім, хто його знав, це видалося природним. Іван Пулюй став студентом Віденського університету, де навчався протягом 9 років на двох факультетах - теологічному та філософському. Працювати на батьківщині йому так і не довелося, цьому не сприяла політика Австро-Угорщини, до якої тоді належала земля його батьків. Вся подальша доля І. П. Пулюя була пов'язана зі Страсбурзьким університетом, де він здобув ступінь доктора філософії і став викладати дисципліни, які вважалися тоді новими, та розпочав досліджувати Х-випромінювання, яке пізніше було названо рентгенівським. Вперше у світовій практиці (1881), задовго до відкриття Рентгена (1895), він створив прилад, який назвали лампою Пулюя, - перший апарат, що пізніше теж отримав назву «рентгенівський». За допомогою цієї лампи було зроблено знімки руки доньки вченого, під якою лежала шпилька, та зламаної руки хлопчика. І. П. Пулюй був автором понад півсотні наукових праць з фізики та електротехніки, а дослідження, яке увійшло до «Записок Імператорської Академії наук» (1880-83 рр.) було визнано одним із найвидатніших досягнень світової науки.
|
