|
Дід Платона Симиренка, Степан, був козаком, а батько, Федір, - уже кріпаком. За порадою свого тестя Яхненка, він почав орендувати водяні млини на Росі. З того розбагатів, викупив себе з родиною з кріпацтва, вписався у гільдію купців і став на той час дуже значною особою та передовим діячем. Двох своїх синів, Платона і Василя, вій послав до Франції студіювати в паризькому Політехнічному інституті. Повернувшись із Парижа, Платон Симиренко спочатку збудував у селі Ташлику першу напівкустарну цукроварню і насадив сад у Млієві, на родинному хуторі. Згодом, у 1848 році, Платон Симиренко з братами Яхненками, Кіндратом і Степаном, заснували «Спілку Симиренко-Яхненки», яка у Млієві, на орендованій землі, побудувала першу сучасну на той час цукроварню. Слід підкреслити, що Симиренко започаткував таким чином і цукроварство в Україні, і нову форму спільного, акціонерного господарювання та організації промислу. Вартість лише обладнання «Спілки Симиренко-Яхненки» дорівнювала 400 тис. крб., а працювало в цукроварні й на плантаціях 4 тисячі робітників. 1857 року «Спілка» заснувала механічну майстерню, яку згодом перетворила на завод з виробництва парових машин, гідравлічних пресів та іншого знаряддя для потреб цукроваріння. А ще П. Симиренко заклав у 1856 році в Млієві розсадник плодових дерев. А в лісі поблизу Млієва посадив два великі сади, що згодом стали всеукраїнським скарбом. У них ще за життя Платона Федоровича виплекався знаменитий сорт яблук Зелений незрівнянний ренет, або Ренет Симиренка, як його назвав український народ. На базі розсадника і садів у Млієві син Платона, Лев Симиренко, заснував професійну школу садівництва і заклав основи української помології, яку завершив онук, Володимир Симиренко. У 1859 році Мліїв і родину Симиренків уперше відвідав Т. Шевченко. І був захоплений усім побаченим, а особливо побутовими умовами робітників і культурною працею серед них. Він заприятелював з П. Симиренком, який видав своїм коштом два варіанти «Кобзаря» (1860): один для цензури, другий - нецензурований, поширений лише серед вузького кола друзів. А вже за рік уся родина Симиренків поїхала до Канева проводжати в останню дорогу свого великого друга Тараса. Незабаром, у 1863 році, помер і П. Ф. Симиренко, заповівши все своє господарство братові Василеві, який перебував тоді у Франції, бо власні діти Платона були ще неповнолітніми (четверо синів і дочка Марія). Син його Платон закінчив філософський факультет у Ґеттінґені в Німеччині; Микола - Політехніку в Києві; Олекса - сільськогосподарський факультет; найстарший син Левко - університет у Києві, а згодом в Одесі. «Спілка Симиренко-Яхненки» по смерті Платона припинила існування.
|
