хорватська мова

Хорватська мова  - одна з південнослов’янських мов. Більш за все розповсюджена у Боснії та Герцеговині, Хорватії,  а також зустрічається в Австрії та Італії. Після розпаду Югославії, хорватський варіант сербохорватської мови вважається самостійною мовою.

Існує три діалекти, що названі за варіантами хорватського займенника «що» штокавський, кайкавський, чакавський. Різниця в цих діалектах виникла ще в дописемну епоху історії слов’янських народів.

Основною відмінністю від всих слов’янських мов є тонічний (музичний) наголос та наявність довгих та коротких голосних. Відмінювання іменників, прикметників, числівників та займенників. У дієслова також є розвинута система відмінювання, а також  чотири ряди простих та складних форм минулого часу, дві форми майбутнього часу. Інфінітив може замінюватись конструкцією зі сполучником «да». В першій половині ХІХ століття виникла літературна мова, в його основу був покладений штокавський діалект. Засновниками вважаються серб Вук Караджич та хорват Людевіт Гай. Саме завдяки об єднанню особливостей діалектів, літературна мова набула широкої варіативності в лексиці, фонетиці та морфології. Орфоепічна норма вимови – подвійна: замість старого «ятя» (Ѣ) допускається вимова [e] або [je]та називається єкавська та ієкавська вимова.