|
Антонім Антоніми (від грецького anti - проти та onyma - ім'я) слова однієї частини мови, що мають протилежні значення. Далеко не всі слова можуть мати антоніми. Для цього в самому значенні слова має бути закладена можливість антоніма. У слів, які означають конкретні предмети, немає антонімів, наприклад, шафа, стіл, варення. Антоніми мають в основному якісні прикметники та прислівники і значно рідше - іменники та дієслова. Залежно від вираження типу протиставлення антоніми поділяються на відповідні класи, основні з яких - 1) антоніми, які виражають якісне протиставлення. Такі антоніми виражають ступінчасті опозиції: «легкий» (простий, дріб'язковий) - «нескладний», «середньої складності», «нелегкий» - «складний». В українській мові якісні прикметники з префіксами не-, без- бувають антонімами лише у випадку, якщо вони являють собою граничні, крайні члени антонімічної парадигми: «культурний» - («не зовсім культурний») - «некультурний».
- 2) антоніми, які виражають доповнення (компліментарність). Антоніми представлені двома протилежними членами, які доповнюють одне одного до цілого таким чином, що заперечення одного дає значення іншого: «не+істинний» = хибний.
- 3) антоніми, які виражають протилежну спрямованість дій, ознак та властивостей. Ця протилежність у мові базується на логічно протилежних поняттях: «збирати» - «розбирати», «запалювати» - «гасити».
За структурою антоніми поділяються на різнокореневі («хороший» - «поганий») та однокореневі («заходити» - «виходити»). Особливий непродуктивний різновид антонімів утворюють слова, що поєднують у собі протилежні значення: «позичити» (у когось) - «позичити» (комусь). Це явище називається антонімією всередині слова, або енантіосемією. Антоніми часто використовують для того, щоб підкреслити контраст між поняттями. На протиставленні антонімів побудовано багато українських прислів'їв та приказок: «Ситий голодного не розуміє»; назви художніх творів: «Правда і кривда». Антоніми також сприяють виразності поетичного мовлення.
|
