Болгарська мова - одна із південнослов'янських мов.
Поширена в Болгарії, незначна кількість болгар проживає в Румунії, Югославії та інших сусідніх країнах. Загальна кількість людей, які розмовляють, - понад 9 млн. людей (у т. ч. в Болгарії - приблизно 9 млн. людей).
Офіційна мова Болгарії.
Характеризується глибокими діалектичними розходженнями. Серед граматичних особливостей найголовнішими є: втрата відмінювання (за цією ознакою болгарська мова належить до аналітичних мов), наявність постпозитивного члена («човека», «жената», «детето»), втрата інфінітиву (замість нього вживається сполучення сполучника «да» з теперішнім часом), майбутній час утворюється за допомогою частки «ще», широко вживаються прості минулі часи, аорист і імперфект, подвійний придієслівний додаток («мене ме викат» - мене кличуть), переказувальний спосіб, який вживається у випадку передачі фактів з чужих слів та ін.
Літературна мова сформувалась до сер. 19 ст., її основною діалектною базою є північно-східні говори. В 20 ст. зазнала сильного впливу західних говорів, на території яких розташована столиця Софія.
Графіка болгарської мови сягає кирилиці. Найдавніші пам'ятки належать до 10 ст.: напис чергубіля Мостича, напис царя Самуіла (993). Важливі відомості для історії болгарської мови містять пам'ятки 11-16 ст., чергедські молитви, влахоболгарські грамоти, дамаскіни.
