Китайська мова - одна з китайсько-тибетських мов. Офіційна мова КНР (кількість людей, які розмовляють китайською, - більше 1 млрд.). Розповсюджена також в Індонезії Камбоджі, Лаосі, В'єтнамі, М'янмі, Малайзії, Таїланді, Сінгапурі та ін.(кількість людей, які розмовляють, - близько 50 млн.).
Одна з 6 офіційних та робочих мов ООН.
Китайська мова має 7 основних діалектних груп: північну (більше 70% людей використовують цей діалект), у, сян, гань, хакка, ює, мінь. Діалекти відрізняються за фонетичними, лексичними, частково граматичними ознаками, і це ускладнюю чи, навіть, унеможливлює міждіалектне спілкування, однак основи їх граматичної будови і словникового складу однакові. Діалекти китайської мови пов'язані регулярними звуковими співвідношеннями.
Сучасна китайська мова має дві форми - писемну та усну, в граматичному і лексичному відношенні національної літератури. Китайська мова спирається на північні діалекти. Її фонетичною нормою є пекінська вимова.
В китайській мові є 4 тони, при цьому тон - обов'язкова характеристика складу і може втрачатися лише в ненаголошеній позиції. На основі живих діалектів, що існували в 1-ій половині 1-го тисячоліття до н. е., сформувалась літературна давньокитайська мова - в'єньянь (остаточно - до 4-3 століття до н.е.), який вже в 1-му тисячолітті до н.е. мав розбіжності з мовою усного спілкування і став не зрозумілим для сприйняття на слух. Ця писемна мова, яка відображає норми давньокитайської, використовувалась в якості літературної мови до 20 століття, зазнавши протягом століть значних змін.
З початку 1-го тисячоліття н.е. формується нова писемна китайська мова, яка відображає розмовну мову. Писемність китайської мови - ієрогліфічна. Найдавніші пам'ятки з'являються в 2-ій половині 2-го тисячоліття до н. е.
Найдавніші літературні пам'ятки - «Шуцзин»(« Книга історії») та «Шицзин»( «Книга пісень») - відносяться до 1-ї половини 1-го тисячоліття до н. е.
