Нам довіряють, і ми це цінуємо. Ми цінуємо Вас як клієнтів. Ми аж ніяк не базіки. Внутрішня фінансова інформація компанії та Ваша особиста переписка цікаві нам лише з філологічної (аж ніяк не фактичної) точки зору. При необхідності, ми складемо з Вами «Договір конфіденційності».
Стівенсон, Роберт-Льюис (1850-1894)
Вересовий трунок
Із вересового квіту
Пикти варили давно
Трунок, за мед солодший,
Міцніший, аніж вино.
Варили і випивали
Той чарівний напій
І в темрявих підземеллях
Долі раділи своїй.
Та ось володар шотландський -
Жахались його вороги! -
Пішов на пиктів оружно,
Щоб знищить їх до ноги.
Він гнав їх, неначе ланей,
По вересових горбах,
Мчав по тілах спогорда.
Сіяв і смерть, і жах.
І знову настало літо,
Верес ізнов червонів,
Та трунок медовий варити
Вже більше ніхто не вмів.
В могилках, немов дитячих,
На кожній червоній горі,
Лежали під квітом червоним
Поснулі навік броварі.
Їхав король шотландський
По вересовій землі;
Дзинчали завзято бджоли,
Курликали журавлі.
Та був можновладець похмурий,
Думу він думав свою:
«Владар вересового краю -
Чом з вересу трунку не п'ю?»
Раптом васал королівський
Натрапив на дивний схов:
В розколині між камінням
Двох броварів знайшов.
Витягли бідних пиктів
Миттю на білий світ -
Батька старого і сина,
Хлопця отрочих літ.
Дивився король на бранців,
Сидячи у сідлі;
Мовчки дивились на нього
Ті броварі малі.
Король наказав їх поставить
На кручі й мовив: - Старий,
Ти сина й себе порятуєш,
Лиш тайну трунку відкрий.
Глянули вниз і вгору
Батько старий і син:
Довкола - червоний верес,
Під ними - клекіт пучин.
І пикта голос тоненький
Почув шотландський король:
- Два слова лише, володарю,
Тобі сказати дозволь!
Старість життя цінує.
Щоб жити, я все зроблю
І тайну трунку відкрию, -
Так він сказав королю.
Немов горобчик цвірінькав,
Мова лилася дзвінка:
- Відкрив би тобі таємницю,
Боюся лише синка.
Смерть його не лякає,
Життя не цінує він.
Не смію я честь продавати,
Як в очі дивиться син.
Зв'яжіть його міцно, владарю,
І киньте в кипучі нурти,
І я таємницю відкрию,
Що клявся повік берегти.
І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло,
І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі -
Останній пикт на землі.
- Владарю, казав я правду:
Від сина чекав біди.
Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура.
Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
Зі мною помре таїна!
