|
Потебня О. О. Олександр Опанасович Потебня (1835-1891) є яскравим представником Харківської лінгвістичної школи, де досліджували мову в широкому культурному й історичному контексті. Вивчаючи походження й розвиток мов і словесності у зв'язку з історією народу, вчені Харківської лінгвістичної школи досліджували фонетичні й граматичні особливості східнослов'янських мов у їх еволюції, збирали й вивчали фольклор і художні цінності, що складають надбання національної культури. Найважливіші досягнення цієї школи пов'язані з діяльністю О. О. Потебні, чл.-кор. Петербурзької Академії Наук (1875), професора Харківського університету (з 1875 року). Потебня розробляв теорію походження й розвитку мови, історичну граматику, семасіологію, поетику, історію літератури. Потебня займався також фольклором і етнографією, досліджував питання мови й мислення, мови й нації. На формування його філософських поглядів справили вплив ідеї російських революціонерів-демократів Герцена, Чернишевського, Добролюбова. Потебня сповідував естетичні ідеї Бєлінського, філософсько-філологічні погляди Гумбольдта, Штейнталя. В розробленій (і названій) Потебнею «ономатопоетичній теорії мови» мисленнєво-мовленнєвий акт вважається індивідуально-психічним творчим актом, результати якого визнаються або нехтуються при його творчому сприйнятті. Відповідно до цього, з одного боку, Потебня стверджує, що слово матеріально існує лише як окреме використання (заперечення реальності слова як сукупності словоформ), з іншого боку - послідовно проводить вивчення історії вживання слів та процесу історичного розвитку конкретної мови. Простежуючи цей розвиток, Потебня робив висновки про історичні зміни в характері мовного мислення певного народу й людства в цілому. Потебня вважав, що в основі розвитку мови лежить зміна поетичного мислення, відображеного у формах слів і висловлювань. Погляди Потебні на поетичну мову, походження поезії й узагалі мистецтва складають його «лінгвістичну поетику». Він виокремлює три основних елементи: зовнішню форму (звучання), значення (семантику) та внутрішню форму (образ). «Теорія словесності» Потебні стверджує, що тропи й фігури мовлення використовуються незалежно від жанру твору, за допомогою чого й досягається єдність методу художнього представлення змісту мови. Потебня поглибив методику порівняльно-історичного дослідження, а наукове вивчення історії слів поставив у зв'язок з історією народу. Особливе місце тут займала проблема походження східнослов'янських мов, зокрема української. Потебня дав розгорнуту картину розвитку східнослов'янської фонетичної системи від найдавнішого періоду до середини 19 сторіччя, сформулював принципи етимологічних досліджень. З досягненнями в історичній фонетиці пов'язане становлення вітчизняної діалектології. В роботах Потебні були охарактеризовані межі поширення найважливіших діалектичних звукових явищ, визначені відношення південноросійських говорів до північноросійських, указані ознаки, які відрізняють українську мову. Ці роботи визначили новий етап у розвитку діалектології, сформували наукові основи східнослов'янської діалектології як самостійної дисципліни. В численних роботах Потебні розроблялись також і проблеми історії східнослов'янських літературних мов, лінгвостилістики.
|
