|
Мовлення Мовлення - конкретне говоріння, що протікає у часі й утілюється в звуковій або письмовій формі. Під мовленням розуміють як сам процес говоріння (мовленнєву діяльність), так і його результат (мовленнєві витвори, що фіксуються в пам'яті або письмово). Мовлення зазвичай характеризується через протиставлення його мові (коду), яка сприймається як система об'єктивно існуючих, соціально закріплених знаків. Мовлення і мова (код) утворюють єдиний феномен людської мови і кожної окремої мови, виділеної в певному її стані. Мовлення - втілення, реалізація мови (коду), яка виявляє себе в мовленні і тільки через неї виконує свої комунікативні функції. Якщо мова - це знаряддя (засіб) спілкування, то мовлення є видом спілкування, який виробляє це знаряддя. Мовлення конкретне і неповторне на відміну від абстрактності та відтворюваності мови. Мовлення актуальне, мова - потенціальна. Мовлення розгортається у часі й реалізується у просторі; воно безкінечне, матеріальне й складається з артикульованих знаків, що сприймаються за допомогою відчуттів (слуху, зору, нюху). Мовлення активне, динамічне, рухоме, лінійне. На відміну від мови, яка є надбанням суспільства, мовлення суб'єктивне і є видом вільної творчої діяльності індивіда. Процес мовлення характеризується певним темпом, тривалістю, особливостями тембру, мірою гучності, чіткістю артикуляції, акцентом і т. ін. Мовлення може бути охарактеризоване через вказівку на психологічний стан мовця, його комунікативне завдання, ставлення до співбесідника, щирість за ознаками своєї структури. Індивідуальний характер - найважливіша ознака мовлення; суб'єктивність його виявляється в тому, що мовлення має автора, який передає в ньому свої думки та почуття, для вираження яких він підбирає слова та структури речень. Мовленнєва поведінка складає важливу характеристику особистості. Мовлення тісно пов'язане з мисленням; розрізняють два види мовлення - теоретичне і практичне міркування. Кожен з цих видів мовлення володіє особливими ознаками. Мовлення використовується в різних соціальних сферах і виконує різні функції, воно пристосовується до завдань та умов. Можливості варіювання мовлення не безмежні, адресат має його зрозуміти. Ключем до сприйняття мовлення служить загальна для співбесідників, надіндивідуальна мова. В мовленнєвому процесі можна виділити низку аспектів, які відповідають поставленій меті: інформативний, прескриптивний (вплив на адресата), експресивний, міжособистісний, ігровий і т. ін. Мовлення як один з видів соціальної активності людини переплітається з іншими формами діяльності, в тому числі трудової, в процесі здійснення якої воно й виникло. Мовлення поліфункціональне і з цієї точки зору досліджується прагматикою. Підхід до мовлення як до форми діяльності є характерним для соціологічних та психолінгвістичних досліджень, що займаються вивченням процесів та механізмів мовотворення, виникнення мовленнєвих помилок та порушень мовлення.
|
