|
Іменник Іменник - клас повнозначних слів (частина мови), який включає в себе назви предметів та істот і в реченні виступає в основному в ролі підмета та додатка. Основне й універсальне членування частин мови на іменники та дієслова співвідноситься з членуванням висловлювання на суб'єкт предикації та предикат. Типова функція іменника - позначення суб'єкта предикації, а дієслова - позначення предиката. Відображуючи певним чином логічну структуру висловлювання, синтаксичні відношення в будь-якій мові утворюють формальні ознаки, що протиставляють клас лексем, які типово позначають предикацію. В більшості мов іменники можуть виступати не лише в ролі підмета і додатка, але й виконувати функцію присудка. Іменник є найбільш поліфункціональним класом слів у мові. Поряд зі своїми первинними функціями підмета і додатка іменник виконує й функції, властиві іншим частинам мови: обставини («йти лісом»), означення («будинок батька»), присудка («я - людина»). Іменники утворюють синтаксичні єдності з прийменниками, післяйменниками та лічильними словами. Для іменників можливим є ряд конструкцій, неможливих для інших частин мови, при вживанні його в типовій функції, по-друге, можливе поєднання іменника з низкою граматичних елементів при використанні його в нетиповій функції. Припускаючи виділення за синтаксичними ознаками, іменник відзначається понятійною (семантичною) специфікою. Синтаксичні ознаки виділення іменника мають універсальний характер, зберігаючи при цьому свою значимість і для аморфних (ізолюючих) мов. У мовах інших типів іменник визначається також і морфологічними ознаками. В мовах, для яких властиве відмінювання слів, іменник характеризується такими категоріями, як рід, іменний клас, число, означеність, відмінок, відчужувана й невідчужувана приналежність. Морфологічні ознаки мають просте зовнішнє вираження, і тому в мовній свідомості носіїв мов вони відіграють найважливішу роль. Іменники сприймаються, передусім, як клас відмінюваних слів, які детермінують узгоджувані з ними частини мови. Ця мовна свідомість відображається в граматичній традиції, за якою морфологічні ознаки є основою класифікації частин мови. Основою виокремлення іменника служать синтаксично-семантичні ознаки, у той час як морфологічні ознаки залишаються вторинними, додатковими. Іменник може протиставлятися іншим частинам мови і за набором словотворчих афіксів. Додатковою відмінністю іменників від інших частин мови може служити його фонетична структура.
|
