Українська мова - одна з західнослов'янських мов.
Українська мова розповсюджена головним чином на території України, а також в прилеглих областях Білорусії, Росії, на Кубані, Далекому Сході, в Польщі, Чехії, Словаччині та Югославії, а також в Канаді, США, Аргентині, Австралії та інших країнах.
Загальна кількість людей, які розмовляють українською мовою, - близько 37 млн. Діалекти української мови об'єднуються в 2 основні групи говорів: південно-східна (середньодніпровські, слобідські та степні говори), південно-західна (волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говори). В основі сучасної літературної української мови лежить південно-східний говір.
Літературна українська мова пройшла два основні етапи розвитку: староукраїнської мови (14 - сер. 18 ст.) та сучасної літературної української мови (з кінця 18 ст.). Староукраїнська мова представлена юридичними актами та іншими діловими документами, полемічною літературою, науковою прозою, художніми творами різних жанрів. Літературні норми староукраїнської мови знайшли своє відображення в граматиці та словнику Л.Зізанія (1596), в «Лексиконі славєнороском» П.Беринди (1627).
Сучасна літературна українська мова затвердилась на Україні після появи творів І. Котляревського та інших письменників кінця 18 - початку 19 ст. В історії сучасної літературної української мови визначну роль відіграла творчість Т.Г.Шевченко, якому вдалось заснувати загальнонаціональну літературну мову на народно-розмовній основі.
Загальнонаціональна літературна українська мова на основі подніпровських говорів під впливом староукраїнської літературної мови та близькоспорідненої російської літературної мови. В 2-ії половині 19 ст. завдяки діяльності П.Мирного, І.Нечуя-Левицького, І.Франка, М.Коцюбинського, Л.Українки, Л.Глібова, П.Грабовського та інших відбувається остаточна консолідація всіх українських діалектів та регіональних варіантів в єдину українську загальнонаціональну літературну мову. Українська мова отримала в спадок давньоруську писемність.
Найдавніші пам'ятки: юридичні акти 14-15 ст., Пересопницьке євангеліє (1556-61); «Ключ царства небесного» М.Смотрицького (1587), «Коротке Повідомлення про латинські принади» И.Вишенського (1588); та ін.
